ДуСт*: неформальне мистецтво 90х

* — духовна столиця

 

З 24 березня по 21 квітня в галереї сучасного мистецтва Jump експонується дослідницький проект, присвячений мистецтву полтавського андеграунду 90х років.

 

Передмова дослідника:

«ДуСт: неформальне мистецтво 90х» — це не виставка, а археологічний пошук, завданням якого  стало віднайдення цілого пласту культурного життя з незвичною та ви падаючою, на перший погляд, із загального контексту регіону естетикою. Метою й надихаючою складовою культурологічних «розкопок» є висвітлення мистецтва, зосередженого на пошуку свого місця у неідеологічній реальності та появи дискурсу сучасного мистецтва, як найбільш сприятливого для цього.

Зосередившись на фігурах неформального культурного андеграунду, дослідження вивело на групу художників та окремих фігур, чиє мистецтво, хоча й виставлялось кілька разів у Художньому салоні та галереї «Парсуна», проте супроводжувалось неминучими скандалами й поступово позбавлялось можливості бути представленими в художніх інституціях.

За відсутності архівів, чи бодай якихось документацій, основним місцем «розкопок» стали розповіді людей, які інколи виводили на слід тої чи іншої роботи, нового персонажу періоду або ж впирались у темний кут спогадів про знищені та втрачені твори. У результаті тісне сплетіння фігури оповідача, пригаданої історії та віднайденої роботи (самої по собі або ж у переказі) передались і в експозиції. Окрема й першопланова лінія розповідей, фотографій та відео весь час натрапляє на віднайдену роботу, виводить на неї десь у бік або залишає про неї спогад. Подібна єдність історій та творів також обережно натякає, що саме життя сприймалось, як художня акція — «Зачем было делать перформансы, если вся наша жизнь была похожа на перформанс» (Юрій Лєшуков).

 

Передмова філософа:

З початку 90х художники активно займаються деконструкцією ідеологічної реальності, яка перестала існувати офіційно, проте активно жила в символічних системах мови, мистецтва, свят, поведінки і т.д. Для ефективності й радикальності своїх дій традиційних медіумів мистецтва, таких як живопис, скульптура, їм було замало. В художнє життя почали входити нові форми трансляції мистецтва: колажі, інсталяції, перформанси і т.д. Мистецтво стрімко виривалось за межі підрамника й захоплювало околиці. Здійснювало вилазки у «реальність» та добивало рештки ідеологічного бекграунду. Наприклад, у форматі колажу могли поєднуватись офіційні сюжети радянського життя створюючи нову псевдореальність, й таким чином доводячи ідеологію до абсурду й викриваючи внутрішні протиріччя.

«Мы одиноки, но не одни» (Марио).

Проте боротьба має доповнюватись і конструктивом. Крах парадигми централізованого вирішення усіх проблем утворив з одного боку смисловий вакуум, який швидко наповнювали альтернативні варіанти (релігійні й філософські школи, вчителі й месії, численні проповідники і т.д.), а з іншого – необхідність самотужки шукати орієнтири й з усім цим розбиратись. Метафізична пошуковість й навіть певний голод до «останніх питань» були спільною рисою усіх, хто вступав до області художньої мови. Можливості, які дала свобода ніяк не можна було втрачати. Все мало випробуватись на власному досвіді.

Можливо, відповідь мистецтва 90х на ці виклики у радикалізованому вигляді можна побачити у ситуації втраченості сили силенної робіт. Коли через розповідь очевидців чи окремих учасників тих мистецьких рухів дізнаєшся про масштаби проектів, кількість створеного та порівнюєш з одиничними вцілілими роботами, то починаєш здогадуватись, що момент знищення робіт, їх раздарювання, розгублення був особливим елементом мистецтва. У розповідях про зниклі роботи вже схоплюється деяка закономірність й навіть художність. Тому втрачений експонат стає особливою частиною експозиції.

Саме ненав’язливістю, відстороненістю й непредставленістю цей період і привертає увагу. Він не дає відповідей, а сам є відповіддю. Не зацикленість на статичних образах та об’єктах, а постійна динаміка . Головне, що дало мистецтво цього періоду – це відображення важливості пошуку (естетичного, філософського, релігійного і т.д.). І, звичайно, зниклі та знищені роботи виступають символом цієї постійної динаміки й руху.

 

 

Куратор: Антон Усанов

©2015 Галерея сучасного мистецтва JUMP

Україна, м Полтава.,
вул. Монастирська 3

Дивитися на карті

+ 38 067 50 10 600