Виставка «Білий шум» є продовженням розвідок з мистецтва полтавських 90-х. Першим проектом за результатами дослідження стала експозиція «ДуСт: неформальне мистецтво 90-х» (2017 рік), яка отримала розвиток в персональній виставці Сергія Звенигородського (Маріо) у 2018 році.

Проект «Білий шум» більш детально розбирає імперативи світовідчуття неформальних мистецьких груп. Незважаючи на те, що більшість представлених відео були створені вже в нульових чи в зовсім недавньому минулому, вони все ж є втіленням поетичних ідеалів тих самих 90-х. Мистецтво того періоду, з його тяжінням до розуміння твору як події та художника як багаторівневої системи мережі персонажів, нарешті знайшло своє медіавтілення саме у відео.

Коли йдеться про відеоарт, ми маємо зосередити основну увагу на двох полтавських художниках, які працюють у цьому медіа: Сергій Звенигородський (Маріо) та Коля Янн. Якщо деякі роботи Маріо вже демонструвались, наразі акцент зміщено на його соратника та послідовника Колю Янна.

Маріо та Коля Янн ще на ранніх етапах творчого шляху шукали методи вираження своїх снів та видінь, а надалі підкорили цій ідеї простір свого відеоарту. Їхня мета – не послідовна розповідь про щось конкретне, але динамічне кружляння образів, відеоорнамент, в якому паралельно можуть розвиватися декілька сюжетних ліній. Вони необов’язково досягають логічного завершення і фіналу, який було б легко засвоїти, але можуть обірватися, зачаїтися, скинутися на глюк чи збій в системі. Оповідь розпливається по альтернативних всесвітах, створюючи лабіринт із сюжетів та реінкарнацій ліричного героя, якого можуть грати різні актори. Звідси і назва виставки «Білий шум»: видиво, марення, зворотня сторона зображення, хаотичне сяйво, мерехтіння.

В такий же лабіринт перетворюється і саме місто, в якому, подібно ситуаціоністам, важливо не дійти від точки А до точки Б, але загубитись, щоб відчути ауру місця і, можливо, пережити деяке одкровення. Звичайно, більш важливими тут виявляються такі собі «не-місця» з точки зору як самих містян, так і туристів – руїни покинутих споруд, занедбані вулиці, хащі, старі квартири.

Подібний поворот у відносинах з міським простором сприймається повніше, якщо взяти до уваги, що довгий час у локальному мистецтві культивується образ міста-пейзажа, міста, у якому всюди можна знайти милий оку краєвид та споглядати рукотворні й природні красоти. Роль художника – ці місця відстежувати й зображати їхню незмінність.

В художніх стратегіях митців 90-х така тенденція не зникає, але стає одним із багатьох сюжетів, частиною загального виру образів. Цей вир у Колі Янна часто отримує загальну назву «Полтавська кіностудія». Таке найменування натякає на доволі масштабне виробництво, навіть цілу індустрію, якої Полтава ніколи не знала, але яку може побачити в одному із випадкових глюків, короткому замиканні сприйняття.

У світі-лабіринті важливим є не стільки вихід із самого лабіринту, бо цього виходу немає (є випадіння, тверезість, серйозність), але саме блукання в альтернативних реальностях, в якому заповнюються всі недоліки та проріхи буденного світу.

Куратор: Антон Усанов

©2015 Галерея сучасного мистецтва JUMP

Україна, м Полтава.,
вул. Монастирська 3

Дивитися на карті

+ 38 067 50 10 600